"Наслідки міжнародної міграції населення України та політико-управлінські дії щодо їх врегулювання". Аналітична записка



Анотація

 

Розглянуто вплив трудової міграції населення України за кордон на демографічний, економічний, соціальний, політичний розвиток держави. Запропоновано політико-управлінські шляхи врегулювання обумовлених міграціями проблем.

 

НАСЛІДКИ МІЖНАРОДНОЇ МІГРАЦІЇ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ ТА ПОЛІТИКО-УПРАВЛІНСЬКІ ДІЇ ЩОДО ЇХ ВРЕГУЛЮВАННЯ

 

Демократизація суспільного життя після здобуття незалежності відкрила для громадян значно ширші можливості для виїзду за межі України. Проте набуття права на вільне пересування співпало у часі із глибокими структурними трансформаціями економіки, що супроводжувалися падінням рівня життя населення, зростанням безробіття, неповної зайнятості. Внаслідок деградації системи освіти та медицини оплата цих послуг лягла на населення. В умовах відсутності розвинутих ринків капіталу і споживчих кредитів особи, які прагнули започаткувати власний бізнес, потребували стартового капіталу. Перехід до ринкової економіки створив новий споживчий попит на такі товари високої вартості як житло, автомобілі, побутову техніку та інше. Все це стимулювало трудову міграцію за кордон, яка наприкінці 1990-х рр. перетворилася на масове явище і джерело доходів для багатьох сімей.

 

За оцінками, що базуються на обстеженнях Державної служби статистики, на початку нового тисячоліття за кордоном працювали понад 10 % працездатного населення. У наступні роки чисельність працівників‑мігрантів дещо зменшилася, проте залишилася значною і оцінюється на сьогодні в 2-3 млн осіб.

 

Виїзд громадян на роботу за кордон перетворився не лише на найчисленніший, а й на найбільш значущий для суспільства міграційний потік, що має численні психологічні, світоглядні, культурні, політичні, економічні та інші наслідки. Породжені міграцією виклики та проблеми вимагають адекватних відповідей засобами міграційної, соціально‑економічної, зовнішньої політики, захисту прав людини.

 

Демографічні наслідки міграції. За даними обстеження Держслужби статистики 2008 р., 14 % трудових мігрантів не планують повертатися на Батьківщину, причому частка орієнтованих на постійне проживання поза Україною жінок-мігранток сягає майже третини. Цілком ймовірно, що більшість українців, які працюють в країнах із значно вищими, ніж в Україні, заробітками легально, можуть розраховувати на професійне та соціальне просування, набуття статусу постійних жителів, залишаться там принаймні до закінчення трудової кар’єри. Певна частина заробітчан залишиться також і в Росії. На думку російських вчених, вона становитиме від 5 до 10 % працівників-мігрантів з України. Перетворення значного сегменту тимчасової трудової міграції на стаціонарну є найбільш загрозливим її наслідком для демографічного розвитку. Проте, навіть у разі повернення всіх працівників-мігрантів на Батьківщину, демографічні втрати неминучі внаслідок порушення сімейних стосунків в результаті тривалої відсутності одного із подружжя, відкладених народжень або відмови від народження дітей, погіршення стану здоров’я внаслідок праці за кордоном.

 

Вплив трудової міграції на ринок праці неоднозначний. З одного боку, це – чинник, який послаблює тиск на нього. За розрахунками фахівців Інституту демографії НАНУ, за відсутності трудових міграцій рівень безробіття в Україні був би в 1,6 разу вищим за фактичний. Водночас, в регіонах масового відпливу мігрантів навіть нині, в умовах ще не подоланої кризи, спостерігається нестача медичних та педагогічних працівників, будівельників, зварювальників, водіїв, фахівців нафтодобування тощо.

 

Найсерйознішу проблему становить «відплив мізків», що обумовлює погіршення якісних характеристик зайнятих. Хоча підготовка спеціалістів впродовж років незалежності не лише не скорочувалася, а й зростала, Перший всеукраїнський перепис населення 2001 р. зафіксував погіршення показників рівня освіти молодих поколінь. За оцінками експертів, в 1990‑ті рр. Україна втратила 15-20 % свого інтелектуального потенціалу внаслідок еміграції та переходу фахівців на роботи, що не потребували професійної праці та фахових знань. 

 

Ці втрати не надолужуються в результаті повернення мігрантів на батьківщину. По-перше, виконуючи за кордоном у більшості некваліфіковану роботу, мігранти втрачають кваліфікацію. По-друге, повернення часто пов’язане з завершенням трудової кар’єри: значна частина мігрантів, які повертаються, не є в Україні економічно активними. По-третє, набуті за кордоном знання та вміння часто неможливо використати в Україні внаслідок труднощів визнання зарубіжних дипломів, відсутності механізму визнання кваліфікації, набутої під час практичної роботи.

 

Вплив на економіку. Заробітки працівників-мігрантів перетворилися на важливий чинник соціально-економічного розвитку України. За даними Національного банку, країна отримує понад 5 млрд доларів США приватних переказів з-за кордону щорічно, що співставне з 4-5 % ВВП. Зароблені мігрантами за кордоном кошти витрачаються передовсім на споживання. Вони мають велике значення для добробуту домогосподарств, проте інвестиційне їх використання незначне. За даними різних опитувань, до відкриття чи розширення бізнесу за рахунок зароблених за кордоном коштів вдаються лише 7-8 % мігрантів. Причина - в недостатніх для серйозних інвестицій сумах заробітків, недоступності дешевих кредитів, несприятливому для малого бізнесу інвестиційному кліматі в країні.

 

Разом з тим, значне підвищення завдяки переказам платоспроможного споживчого попиту має мультиплікуючий вплив на економіку. Наприклад, житлові інвестиції мігрантів обумовили швидке зростання введення житла в експлуатацію в регіонах із значною трудовою міграцією за кордон, показники якого помітно перевищували середньоукраїнський рівень. Ці капіталовкладення, вочевидь, спричиняли зростання зайнятості, що особливо важливо для сільської місцевості. До того ж, вони обумовлювали збільшення попиту на будівельні матеріали, сантехніку, меблі тощо, що в сукупності позитивно впливало на економіку.

 

Водночас, є докази впливу приватних трансфертів на зростання цін та імпорту. Зокрема, саме перекази з-за кордону значною мірою сприяли економічно невиправданому зростанню цін на нерухомість. Ще 2005 р. економісти попереджали, що трансферти можуть розглядатися одним із каталізаторів формування спекулятивної «бульбашки» на ринку нерухомості, яка, у свою чергу, загрожує стабільності фінансових інституцій та надійності збереження заощаджень громадян, що цілком підтвердилося в роки фінансово-економічної кризи.

 

З інвестуванням зароблених за кордоном коштів в житлове будівництво пов’язаний також і такий негативний наслідок як «омертвіння» капіталу, тобто витрати на будівництво в депресивних регіонах, де новозбудоване житло зрештою залишається невикористаним. Певна частина мігрантів спрямовують кошти на купівлю житла в регіональних центрах чи столиці, що прискорює міграцію молоді з сільських місцевостей з усіма негативними наслідками для розвитку останніх.

 

Вплив на розвиток людського капіталу. Забезпечене заробітками трудових мігрантів збільшення попиту на вищу освіту сприяло розвитку галузі. Так, в західних областях України, охоплених масовою еміграцією, зростання кількості вищих навчальних закладів, їх студентів та випускників відбувалося швидшими, ніж в цілому по Україні темпами. На жаль, структура підготовки фахівців, а подекуди і якість навчання, не відповідає потребам ринку праці. Неможливість знайти роботу за фахом примушує молодих людей працевлаштовуватися в сферах, де набуті ними знання не потрібні (до 40 % фахівців із вищою освітою працюють не за спеціальністю, отриманою у ВНЗ), або виїжджати в інші регіони України чи за кордон (за оцінками економістів, щорічний відплив молодих спеціалістів за межі держави становить 10-12 %), де більшість мігрантів виконують роботу, яка не потребує високої кваліфікації.

 

Вплив відсутності одного або й обох з подружжя на сімейні відносини та виховання дітей є незаперечно негативним. Якщо в цілому по Україні  у порівнянні з 1995 р., який можна вважати роком розгортання трудової міграції, кількість розлучень залишається практично незмінною і становить 3,8 на тисячу населення, в охоплених масовою міграцією регіонах коефіцієнт розлучень помітно збільшився: в Івано-Франківській області з 2,5 до 3,0, в Чернівецькій – з 3,3 до 3,8, в Тернопільській – з 2,1 до 3,1.

 

За оцінками колишнього Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту, всього в Україні нараховується до 200 тис. неповнолітніх, у яких один, або й обоє батьків виїхали на роботу за кордон. Найбільша їх частка в охоплених міграцією регіонах. Наприклад, в Чернівецькій області таких дітей 11 %, а є райони, де й 28 %. Причому, за свідченням місцевої влади, понад половину цих дітей проживали в умовах відсутності одного чи обох батьків більш, ніж 3 роки. 47 % з них проживали з одним з батьків, 43 % – з бабусею і (або) дідусем, близько 4 % – з братами і сестрами. Разом з тим, 5 % дітей мігрантів проживали з більш далекими родичами, 0,5 %  - у знайомих або сусідів, 0,2 % - самі. Саме з останніми групами, вочевидь, у першу чергу пов’язана проблема бездоглядності дітей внаслідок трудової міграції батьків. За оцінками, з числа проблемних сімей з дітьми, що потрапили у поле зору соціальних служб (у всеукраїнській базі даних нараховується приблизно 180 тис. таких сімей), 12 % становлять сім’ї, де хтось із дорослих виїхав на роботу за кордон.

 

Проблема з дітьми мігрантів інколи виникає й у тих випадках, коли батьки вивозять своїх неповнолітніх дітей за кордон. Часом вони перебувають там без належних документів (хоча батьки мають дозвіл на перебування, вони не можуть отримати дозволу на возз’єднання сімей і привозять дітей за туристичними візами), тобто не мають доступу ані до належної освіти, ні до медичного обслуговування.

 

Вплив на соціальну сферу. Більшість мігрантів  працюють за кордоном за наймом, проте, за даними обстежень, трудовий контракт мають лише третина з них, решта – усну домовленість. Причому лише половина тих, хто має контракт, охоплена соціальним страхуванням. Головна причина соціальної незахищеності – нелегальне працевлаштування (за даними обстеження Державної служби статистики, чверть заробітчан не мали жодних дозволів на проживання та працевлаштування в зарубіжній державі). Проте інколи позбавлені можливості скористатися своїми виплатами в соціальні фонди країн перебування й мігранти, які працюють цілком легально. На перешкоді – відсутність міждержавних угод про соціальне страхування.

 

Для врегулювання питання пенсійного забезпечення українців, котрі працюють в країнах, з якими міждержавні угоди відсутні, а також тих, кого не охоплено соціальним страхуванням через нелегальну працю за кордоном, в Україні запроваджено порядок добровільного пенсійного страхування. Проте на сьогодні лише поодинокі мігранти скористалися такою можливістю. На 01.01.2011 р. в Пенсійному фонді України було зафіксовано 4765 чинних договорів про добровільне пенсійне страхування громадян України, які перебувають за кордоном. Основна причина цього - недовіра до фінансових інститутів держави, яка в роки кризи посилилася. Мігранти зазвичай не наважуються вкладати до Пенсійного фонду значні кошти, які могли б забезпечити їм відносно високу пенсію, а сенсу робити невеликі внески і отримати в результаті мінімальну пенсію немає. Адже в разі повернення в Україну, національне законодавство в будь-якому разі гарантує своїм громадянам мінімальні пенсійні виплати. Так само члени сімей мігрантів, які залишаються на батьківщині, отримують соціальні виплати на загальних підставах.

 

Таким чином, основний тягар соціального забезпечення трудових мігрантів несе Україна. Це, по-перше, збільшує навантаження на соціальні фонди, до яких під час роботи за кордоном мігранти не роблять жодних внесків, по-друге, спричиняє втрату соціальних внесків, які мігранти сплачують в країнах працевлаштування, проте скористатися з них у більшості випадків не можуть, по-третє, – обмежує соціальний захист мігрантів через врахування їхнього страхового стажу лише в Україні. Останнє може спричинити бідність їхніх родин, а отже необхідність виплати адресної соціальної допомоги.

 

Вплив на політичну сферу. Внаслідок масштабності міграції, та непростих проблем, що її супроводжують, це явище все частіше фігурує у політичний боротьбі, використовується політиками як аргумент проти опонентів, або як засіб для набуття політичних дивідендів. Політизація міграції, з одного боку, може бути корисна для усвідомлення суспільством та владою необхідності прийняття політичних рішень в цій сфері, проте, з другого, - сприяє виникненню додаткової напруженості в суспільстві. Мігранти, які працюють за кордоном, фактично виключені з політичного життя, не можуть реалізувати своє виборче право, що створює неабиякий простір і для фальсифікацій під час проведення виборів, і для маніпулювання громадами заробітчан. Така ситуація підштовхує мігрантів до створення власної політичної партії, здатної захищати їхні інтереси, на чому останнім часом наполягають активісти емігрантських організацій.

 

Висновки та рекомендації

Завдяки низці важливих рішень, прийнятих в Україні останніми місяцями, зокрема, затвердженню Президентом України Концепції державної міграційної політики, створенню Державної міграційної служби, у сфері регулювання міграційних процесів спостерігається очевидний прогрес. Не в останню чергу цьому сприяє підвищення організованості мігрантів, що засвідчив П’ятий всесвітній форум українців, де представники так званої «четвертої хвилі», тобто сучасної трудової міграції, продемонстрували свою здатність самостійно артикулювати свої проблеми і формулювати конкретні пропозиції з їх розв’язання.

 

Разом з тим, щодо трудової міграції громадян за кордон практичних заходів все ще бракує. Причини полягають у недостатності законодавчої бази, зокрема, відсутності закону про трудову міграцію та правовий статус працівників-мігрантів, розпорошеності управлінських функцій, а головне, - відсутності у структурі виконавчої влади спеціалізованого органу управління трудовою міграцією, який був би здатним формувати політику, лобіювати прийняття необхідного законодавства, координувати діяльність органів влади у відповідній сфері, формувати сприятливу для розв’язання міграційних проблем громадську думку (повноваження новоутвореної Державної міграційної служби на трудову міграцію не поширюються).

 

За таких умов видається доцільним при розробці плану реалізації Концепції державної міграційної політики України приділити першочергову увагу сфері трудової міграції. Врахувати при цьому думки експертів‑науковців, громадських організацій мігрантів, зокрема, активізувати роботу Ради з питань трудової міграції при Кабінеті Міністрів України, використати рішення П’ятого всесвітнього форуму українців, зокрема, пропозиції, внесені до ухвали форуму представниками трудових мігрантів.

 

З нашої точки зору, у Плані заходів щодо реалізації Концепції державної міграційної політики України щодо трудової міграції громадян за кордон доцільно передбачити:

1. Розробку та подання на розгляд Верховної Ради України проекту закону України «Про трудову міграцію»;

2. Розробку проекту Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про вибори» в частині забезпечення реалізації виборчих прав громадян України, які перебувають за межами держави;

3. Розробку механізму обміну паспортних документів громадянам України, які перебувають за межами держави, на паспортні документи нового зразка безпосередньо консульськими установами України за кордоном за місцем перебування громадян;

4. Внесення змін до нормативно-правових актів стосовно постановки на консульський облік громадян України за межами держави, з метою її спрощення;

5. Запровадження у складі дипломатичних установ України за кордоном у країнах, де перебуває значна чисельність працівників-мігрантів, посади штатних працівників, які би опікувались питаннями праці та соціального забезпечення;

6. Опрацювання питання стосовно створення при дипломатичних установах України за кордоном в державах, де перебуває значна кількість працівників-мігрантів, інформаційно-консультаційних пунктів, в тому числі на громадських засадах, з метою надання інформації, правової допомоги, психологічної підтримки громадянам України;

7. Активізацію переговорів із країнами працевлаштування українців щодо укладення угод про працевлаштування та соціальне забезпечення заробітчан, розробку механізмів практичного виконання відповідних домовленостей;

8. Організаційну, інформаційну, дипломатичну та фінансову підтримку громадських об’єднань мігрантів за кордоном, використання їхніх можливостей для поширення серед мігрантів інформації щодо повернення, працевлаштування чи відкриття власного бізнесу на Батьківщині;

9. Розширення можливостей надання української освіти дітям трудових мігрантів – громадян України за кордоном, виділення коштів для семестрової атестації дітей, які навчаються в закордонних українських школах, та стимулювання роботи вчителів цих закладів;

10. Опрацювання питання: щодо надання квот для дітей трудових мігрантів – громадян України, які отримали середню освіту за межами держави, з метою вступу їх до вищих навчальних закладів; зарахування дітей, які отримали середню освіту за кордоном, до ВНЗ в Україні за результатами іспитів, а не незалежного зовнішнього оцінювання;

11. Розвиток системи послуг, що надаються працівникам-мігрантам банківськими установами, з метою здешевлення переказів, покращання умов акумуляції заробітків мігрантів та їх спрямування на розвиток економіки та відкриття нових робочих місць;

12. Запровадження схеми надання дешевих кредитів на основі накопичувальних рахунків мігрантів для набуття освіти, розв’язання житлового питання, відкриття малого бізнесу;

13. Вивчення можливостей зменшення мита на ввезення мігрантами інструментів та устаткування з метою започаткування власного бізнесу в Україні; 

14. Забезпечення надання органами місцевої влади, соціальними службами інформаційної та психологічної допомоги в реінтеграції мігрантів, які повертаються;

15. Розробку та затвердження державної, а також регіональних (для регіонів, охоплених масовим виїздом на роботу за кордон) програм, спрямованих на заохочення повернення заробітчан на Батьківщину, сприяння їх реінтеграції;

16. Запровадження на державному рівні регулярних вибіркових обстежень населення для з’ясування обсягів, спрямованості, складу трудової міграції громадян; створення спеціалізованого наукового центру, де б на міждисциплінарній основі систематично здійснювалися наукові дослідження міграцій.

17. Здійснення подальшої інституційної реформи у сфері управління міграцією, а саме, виведення Державної міграційної служби з-під управління МВС, концентрацію в цьому органів всіх функцій щодо управління відповідною сферою, в т.ч. щодо трудової міграції громадян за кордон, підтримки зв’язків з працівниками-мігрантами, заохочення повернення та допомоги в реінтеграції.

(О. Малиновська)




читайте також:


«Сучасні імперативи розвитку соціально-трудової сфери в Україні». Аналітична записка
«Трудова міграція громадян України за кордон: виклики та шляхи реагування». Аналітична записка
«Щодо запровадження загальнообов’язкової державної накопичувальної системи». Аналітична записка
"Сучасна міграція українців до Польщі та пов’язані з нею виклики". Аналітична записка
"Удосконалення соціальної складової державної житлової політики". Аналітична записка